Євген Плужник

    Євген Павлович Плужник (літературний псевдонім Кантемирянин; * 14 (26) грудня 1898, Кантемирівка, Воронезька губернія — 2 лютого 1936, Соловки) — український поет, драматург, перекладач зі східної Слобожанщини.
    Жертва сталінського терору.
    Народився у слободі Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії (Східна Слобожанщина). Батько його виходець із Полтави.
    Деякий час вчився у Воронезькій гімназії (виключений за участь у нелегальних гуртках), пізніше — у Ростові-на-Дону, Боброві (Воронежчина). 1918 року родина переїздить на Полтавщину, де Є. Плужник працює вчителем мови та літератури.
    З 1920 навчався у Київському зоотехнічному інституті, в якому працював чоловік його сестри; навчання покинув, щоб стати актором. З 1921 року поет навчався у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, де вчився у відомого тоді професора Володимира Сладкопевцева разом із В. Строєвим та В. Осєєвою. Попри успіхи в інституті він змушений покинути навчання через туберкульоз. З 1924 року стає активним учасником організації «Ланка».
    У 1926 році хвороба загострилася, однак поет вижив («Ти знаєш, якщо дуже захотіти, можна і не вмерти…»). Лікування проходив у Ворзелі. Відтоді двічі на рік — в Криму або на Кавказі. З 1923 року Євген працював у редакціях перекладачем, а вечорами продовжував самоосвіту й писав вірші.
    4 грудня 1934 заарештований НКВС. Звинувачений у належності до націоналістичної терористичної організації. В березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, М. Кулішем, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув'язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу. Його останніми словами була фраза «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». Похований на табірному кладовищі. Могила не збереглася.
    Реабілітований у серпні 1956 року. Умовна могила — на Байковому кладовищі в Києві, 9 дільниця.
    Літературну діяльність розпочав на початку 1920-х років. Перші твори під власним прізвищем опубліковані 1924 року. У літературу ввійшов завдяки старанням Ю. Меженка, який перший оцінив талант поета і привів його на засідання Аспису. Поезію Є. Плужника високо оцінив М. Рильський, М. Зеров, М. Бажан.
    Друкувався в журналах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революція». У середині 1920-х років видав свої перші поетичні збірки «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927).
    Поезії Плужника притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.
    Входив до літературних об'єднань «АСПИС» (1923—1924), «Ланка» та «МАРС». У «Ланці» опонентом Т. Осьмачки. В тогочасній літературі — В. Сосюри.
    Працював разом з В. Атаманюком і Ф. Якубовським над «Антологією української поезії» (1930—1932).
    Перекладав «Невський проспект» та «Одруження» Миколи Гоголя, «Похлібці» та «Злодії» Антона Чехова, «Тихий Дон» Михайла Шолохова, «Дитинство» й «Отроцтво» Л. Толстого, «Діло Артамонових» М. Горького, «Острів попелятих песців» Я. Кальницького, «Зруйновані гнізда» І. Кіпніса.
    Плужник — автор збірки поезій «Рівновага» (1933, опубліковано в Аугсбурзі 1948, в Україні — 1966), роману «Недуга» («Сяйво», 1928), п'єс «Професор Сухораб» (1929), «У дворі на передмісті» (1929), «Болото» (текст невідомий), віршованої п'єси «Змова в Києві» («Шкідники», «Брати»). Останню мав ставити театр ім. І. Франка (режисер Кость Кошевський) та «Березіль» Леся Курбаса.
    Автор вірша в оповіданні Валер'яна Підмогильного «Третя революція». Написав кілька сценаріїв для ВУФКУ, однак фільми не поставлені. Доля сценаріїв невідома.
    Спільно з Валер'яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927).
    Заради заробітку робив мовну редакцію «робітничих» письменників, зокрема, редагував «Роман міжгір'я» Івана Ле.
    1923 року одружився з Галиною Коваленко. Дітей не мали. 1943 року Г. Коваленко емігрувала до Львова, згодом до Німеччини і зрештою до США. Написала спогади про поета. Її сестри Марія Юркова та Таїсія Коваленко берегли пам'ять про поета та сприяли його реабілітації і перевиданням його творів.

Книги на Книгомані
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера