Микола Петров

     Микола Іванович Петров (нар.24 квітня 1840, с. Вознесенське Макаріївського повіту Костромської губернії — пом.20 червня 1921, Київ) — історик української літератури і української науки, етнограф, церковний історик, літературознавець, мистецтвознавець, археолог, краєзнавець, громадський діяч. Зберігач музею Київської духовної академії. Був обраний членом понад 40 товариств і громадських організацій: Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва, Українського Наукового Товариства у Києві, член-кореспондент Російського археологічного товариства тощо.
     Колега і друг Опанаса Івановича Булгакова, хрещений батько Михайла Опанасовича Булгакова та його сестри Варвари.
     За походженням — росіянин. Народився селі Вознесенське Костромської губернії в багатодітній родині дяка. У 1850—1856 роках навчався в Макаріївському духовному училищі, у 1856—1860 рр. — в Костромській духовній семінарії.
     у 1861—1865 рр. — в Київській духовній академії. У своїх дослідженнях української літератури дотримувався порівняльно-історичних методів. Займався також археологією.
     У 1865 році в «Працях КДА» були опубліковані його дослідження літературної спадщини Феофана Прокоповича та викладача Київської академії Митрофана Довгалевського. Після закінчення академії він був призначений на викладача словесності і латинської мови до Волинської духовної семінарії.
     У 1866 р. одружився на Єлизаветі Іванівні Масальській.
     13 січня 1867 р. був затверджений у званні кандидата богослов'я, а в вересні 1867 р. призначений викладачем логіки Волинської семінарії. 11 квітня 1868 р. одержав Євгенієво-Рум'янцевську премію за дослідження розпочате в 1866 р.: «Про словесні науки та літературні заняття у Київській академії від початку її до перетворення в 1819 році» (рос. О словесных науках и литературных занятиях в Киевской академии от начала её до преобразования в 1819 году). З 12 серпня 1868 р. — секретар правління Волинської семінарії, а 7 листопада 1868 р. затверджений у званні магістра богослов'я.
     Від 1870 р. — викладач Київської духовної академії (КДА): з 24 квітня 1870 р. — доцент, з 17 вересня 1871 р. — екстраординарний професор кафедри теорії словесності та історії російської літератури.
     З 1872 р. — секретар Церковно-історичного та археологічного товариства при Київській духовній академії. У 1870—1873 рр. викладав російську мову і словесність у 1-му Київському піхотному юнкерському училищі.
     У 1873 р. обраний членом Ради КДА; в тому ж році з його ініціативи було відкрито товариство Нестора Літописця.
     Після захисту дисертації «Про походження слов'яно-російського „Прологу“» (рос. О происхождении славяно-русского „Пролога“) 18 листопада 1875 р. отримав вчений ступінь доктора богослов'я. І 24 вересня 1876 р. обраний на посаду ординарного професора. У 1878—1919 рр. очолював Церковно-археологічний музей при Київській духовній академії, де було зібрано коло 40 тисяч пам'яток духовної і матеріальної культури.
     У 1884—1887 рр. редагував видання «Київські єпархіальні відомості» (рос. Киевские епархиальные ведомости).
     У 1890—1911 рр. — член правління КДА. З 4 серпня 1895 р. — заслужений ординарний професор КДА; з 1912 р. — почесний професор КДА.
     У 1891 р. став хрещеним батьком М. Булгакова.
    10 травня 1907 р. Вчена рада Харківського університету надала йому ступінь доктора російської мови і словесності.
    З 1911 р. — дійсний член НТШ.
    Від 1914 р. — почесний член Казанської духовної академії.
    З 1916 р. — член-кореспондент Петроградської АН (29 грудня), почесний член Московської духовної академії (23 грудня).
    Від 14 вересня 1918 р. — академік історико-філологічного відділення ВУАН.
    Був директором Церковно-археологічного музею на Подолі.
    Помер 20 червня 1921 р. й похований у Києві біля Київського Свято-Флорівського Вознесенського монастиря.

Книги на Книгомані
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера