Іван Ле

     Іван Ле (справжнє ім'я Іван Леонтійович Мойся; 9 (21) березня 1895, с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 жовтня 1978, Київ, Українська РСР, СРСР) — український письменник. Редактор журналу «Забой».
     Народився 9 (21 березня) 1895 в селі Мойсинцях Золотоніського повіту Полтавської губернії в родині безземельного селянина. Батько працював переважно грабарством. Матеріальні нестатки змушують восьмирічного хлопця піти на заробітки, — він пасе громадську худобу, згодом працює коногоном на руднику на Криворіжжі, грабарем, палітурником, покрівельником, теслярем, техніком на будівництві залізниці.
     Вже з раннього дитинства виявилася його любов до літератури, бажання писати самому. Перші його дописи-фейлетони з'являються 1913 року в черкаській газеті «Приднепровье».
     У 1915 мобілізований до царської армії. Перебування на фронті Першої світової війни, спілкування, а потім і дружба з більшовиками вплинули на політичні погляди майбутнього письменника. Його обирають головою солдатського комітету.
     Після демобілізації влітку 1918 повернувся в Україну, брав участь у боротьбі проти гетьманців, денікінців, куркулів. Його обирають до складу ревкому, а потім до повітового виконкому в Золотоноші.
     З 1922 в комуністичній партії.
     У 1922 його посилають на робітфак Київського політехнічного інституту, з наступного року він вчиться на факультеті інженерів будівництва шляхів. Згодом редагує газету «Київський політехнік», працює в редакції журналу «Комунар».
     У кінці 1920-х, з 1928-1930 жив і працював у Донбасі, редагував журнал «Забой» (зараз «Донбас»). В цей період його творчості переважала робітнича тема (переважно донецька) вона розкрита в творах «Ритми шахтьорки» 1928.
     Займає активну позицію в ідеологічній боротьбі проти «ворожих» концепцій в мистецтві, у ствердженні основоположних принципів радянської літератури. Належав до літературних організацій «Жовтень», «Всеукраїнська спілка пролетарських письменників». Стає першим редактором «Літературної газети» (1927).
     Типовий представник стилю соцреалізм. В центрі уваги Івана Ле — комуністи, комсомольці, робітники, незаможники. Серед них — Пилип Баранець («Новоявлена», 1925), Василь Машиністий («Трахтарь», 1926), Остап Залізний («Камінний Мірошник», 1928).
     Помер в Києві 9 жовтня 1978. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1; центральна алея).

Книги на Книгомані