Зеновій Красівський

     Зеновій Михайлович Красі́вський (12 листопада 1929, Витвиця — 20 вересня 1991, Моршин) — український поет, літератор, член Українського Національного Фронту (УНФ) та Української Гельсінської Групи (УГГ), останній Крайовий провідник ОУНР в підрадянській Україні.
     Народився у Витвиці на Івано-Франківщині.
     Депортований разом зі своїми батьками до Казахстану у 1947, втік і брав участь у повстанському русі.
     В 1949 заарештований і засуджений до 5 років ув’язнення і довічного заслання. В
     1953 Красівський був звільнений і висланий до Караганди до своєї родини. Під час аварії на шахті був важко травмований і згодом отримав дозвіл на повернення в Україну.
     В 1957-62 навчався на філологічному ф-ті Львівського ун-ту.
     В 1964 став одним з співзасновників підпільного Українського Національного Фронту, співавтор його програмних документів “Тактика УНС”, редактор журналу “Воля і Батьківщина”.
     У 1967 Красівський разом з іншими членами УНС заарештовують і засуджують до тривалого терміну ув’язнення.
     За написання листів протесту та участь у голодівці з 1972 Красівського утримують у психіатричній лікарні Смоленська, пізніше - Львова і Бережниці.
     Після звільнення в 1978 Красівський знову активно включився в український правозахисний рух.
     У 1979 виступив одним із співзасновників Української Грекокатолицької Групи.
     В березні 1980 був заарештований втретє і без суду ув’язнений.
     Звільнившись в 1985 Красівський брав участь у створенні нових суспільно-політичних рухів та політичних партій в Україні.
     Автор збірок поезій “Месник”, “Невольницькі плачі”, поеми “Тріумф сатани”, історичного роману “Байда” та ін.

Книги на Книгомані