Василь Гроссман

     Василь Семенович Гроссман (Іо́сиф Соломо́нович; 29 листопада (12 грудня) 1905, Бердичів, тепер Житомирська область — †14 вересня 1964, Москва) — український письменник єврейського походження, фронтовий кореспондент.
     Василь Гроссман народився в родині єврейських інтелігентів: його батько був інженером-хіміком, мати — вчителька французької мови.
     Навчався у вузах Києва та Москви.
     У 1929 році закінчив хімічний факультет Московського державного університету. Три роки працював на вугільній шахті в Донбасі інженером-хіміком. З 1933 постійно жив та працював у Москві.
     У 1934 році Василь Гроссман опублікував повість з шахтарського життя «Глюкауф» та оповідання про Громадянську війну «В городе Бердичеве», темою якої стали події в Україні, спровоковані громадянською війною в більшовицькій Росії. Успіх, якого досягнули ці твори, укріпив Гроссмана в прагненні стати професійним письменником.
     У 1935—1937 роках Гроссман публікує збірки оповідання, а в 1937—1940 — дві частини епічної трилогії «Степан Кольчугін». Від початку німецько-радянської війни і до її кінця у 1945 році Василь Гроссман працював кореспондентом газети «Червона Зірка».
     1942 року він написав повість «Народ бессмертен», що стала першим великим твором про війну. Повісті «Народ бессмертен», «Сталинградские очерки» та інші воєнні нариси були об'єднані в книзі «В роки війни». Широке визнання здобула книга Гроссмана «Треблинский ад», що відкрила тему Голокосту.
     З 1946 по 1959 працював над дилогією «За праве діло» та «Життя і доля». Епічний роман «За праве діло» (1952), написаний у традиціях Л. Н. Толстого і оповідає про Сталінградську битву, Гроссман змушений був переробити після розгромної критики в партійній пресі. На Другому з'їзді Спілки письменників СРСР в 1954 у А. А. Фадєєв визнав, що його критика роману як «ідеологічно шкідливого» була несправедливою.
     Рукопис продовження опублікованого в «Новому Світі» роману «За праве діло» — роману «Життя і доля», що має різко антисталінський характер, над яким письменник працював з 1950 року, автор віддав для публікації в редакцію журналу "Знамя". У лютому 1961 року КДБ конфіскував копії рукопису і чернетки під час домашнього обшуку Гроссмана. Вилучено і копію роману, що знаходилася для передруку в редакції журналу «Новий Світ». Головний редактор журналу «Знамя» В. М. Кожевников сам віддав свій примірник в КДБ. Намагаючись врятувати свою книгу, В. С. Гроссман писав Н. С. Хрущову.
     Зрештою Гроссмана прийняв член політбюро М. А. Суслов, оповістиши підготовлене референтами (сам він роман не прочитав) рішення про те, що про повернення рукопису «не може бути й мови», і що роман може бути надрукований в СРСР не раніше, ніж через 200—300 років.
     Іншу копія роману, яку зберіг друг Гроссмана поет С. І. Липкін, у середині 1970-х, вже після смерті письменника, вивезли на Захід за допомогою А. Д. Сахарова і В. Н. Войновича. Роман був опублікований в Швейцарії в 1980 році, його розшифрували з мікрофільму професори-емігранти Юхим Еткінд з Парижа і Шимон Маркиш з Женеви, останній сприяв виданню в Лозанні. В СРСР роман вийшов з купюрами 1988 року, під час перебудови.
     Разом з «Життям і долею» був конфіскований рукопис повісті «Все тече», що зачіпає заборонену тему Голодомору, над якою Гроссман працював з 1955 року. Письменник створив новий варіант повісті, який завершив у 1963 (публікація за кордоном — 1970, в СРСР — 1989).
     Після арешту «антирадянських» рукописів Гроссман майже втратив можливість публікуватися. Потрясіння підточило здоров'я письменника і, на думку біографів, прискорило його смерть. Василь Гроссман помер від раку нирки після невдалої операції 14 вересня 1964. Похований у Москві на Троєкуровському кладовищі.
     Посмертно видано збірник оповідань і нарисів «Добро вам!» (1967, з купюрами), написаний після двомісячної поїздки у Вірменію вже після вилучення його останнього роману. Нариси та записні книжки воєнних років увійшли до збірки «Роки війни».

Книги на Книгомані
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера