Микола Біньківський

     Педагог, краєзнавець, публіцист, член Національної спілки журналістів України, активний учасник міськрайонного літературного об'єднання "Калинове гроно", громадський діяч.
     Народився Микола Іванович в м. Жмеринка 26 березня 1932 року у родині працівника електростанції. Він був пізньою дитиною, в роки війни ще був зовсім маленьким, але і в його житті війна залишила слід, який не стерли десятиліття.
     Рано втративши матір, Миколка, тим не менш, завжди був старанною дитиною, гарно вчився в школі. Шкільну науку вісімнадцятилітній Микола закінчив в 1950 році. Гарний атестат та схильність до гуманітарних предметів покликали його на подальше навчання. Самостійно обрав вуз високого ґатунку – Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка.
     А от на вибір факультету і майбутньої професії вплинула сімейна пара педагогів з першої міської школи, у яких він навчався: викладач української мови та літератури Михайло Петрович Солоненко та його дружина – вчителька російської мови та літератури Людмила Андріївна Цехмістер. Без вагань обрав філологічний факультет, російську філологію – переважив таки вплив Людмили Андріївни, яка з неперевершеною майстерністю розповідала своїм вихованцям про Пушкіна і Гоголя, Лермонтова і Достоєвського. 
     Перші чотири роки вчительства Миколи Івановича пройшли на батьківщині легендарного подолянина Устима Кармалюка – селі Кармалюкове. Цей вчительський досвід остаточно утвердив його у правильності зробленого ним вибору, сформував його як професійного педагога. Тому він не міг собі уявити життя без школи, її гомінкого ритму, допитливих дітлахів! Так і залишився (аж на тридцять вісім літ!) у п'ятій міській школі, де вони працювали разом з дружиною Раїсою Іванівною, вірною супутницею і однодумницею.
     Микола Іванович був не лише знаним викладачем-предметником (протягом тривалого часу саме він був керівником секції вчителів мови та літератури), тривалий час завідував учбовою частиною навчального закладу, ніколи не цурався громадської роботи, доводилось йому вести й уроки етики і психології сімейного життя. На момент виходу Миколи Івановича на заслужений відпочинок його педагогічний стаж складав, 52 роки!
     Звичайно, в його успішності педагога-професіонала немало важило те, що поруч з ним завжди була його доброзичлива і лагідна дружина. Разом з Раїсою Іванівною вони виростили двох добрих та розумних синів. І цим він теж завдячує їй, бо в їх родині завжди панувало взаєморозуміння та взаємовиручка.
     Однак попри все в душі Миколи Івановича був потяг до пошуку, цікавість до історії рідного краю, людей незвичайної долі. Тож, коли остаточно вийшов на пенсію, з'явилась можливість задовольнити ці потреби своєї душі.
     Спочатку у 2002 році, до 100-річчя Жмеринки, з'явилися спогади про воєнне лихоліття з промовистою назвою "Війна дитячими очима". В ній правда про ту нечувано жорстоку війну, як її побачив дев'ятилітній хлопчина. Ці дитячі враження вилились в книгу. Книга написана щирою і простою мовою, вона вражає окремими деталями, що зберігалися в дитячій душі та на протязі шести десятиліть.
     Пізніше з'являться на світ історико-краєзнавчі збірки "На перехресті шляхів і доль", написана в співавторстві з Миколою Овчаруком та Марією Райчук, "Ровесниця буремного століття", у співавторстві з Вірою Співак. Весь цей час Микола Іванович охоче співробітничає з місцевими друкованими виданнями.
     2009 року Микола Іванович взяв участь у створенні видання до 100-річного ювілею ЗОШ № 1 ім. Франка під назвою "Чисте джерело знань". А 2013 року було видано колективну краєзнавчу збірку до 110-ї річниці рідного міста під назвою "Громада міста Жмеринки. Витоки і традиції" , в якій він теж взяв участь як один з авторів і рецензент.
    Своєму вчителю Михайлу Петровичу Солоненку з нагоди 100-річчя від дня народження Микола Іванович присвятив власну краєзнавчу розвідку "Учитель, краєзнавець, письменник, Людина", яка побачила світ 2012 року.
    Крім того він є ще й автором окремих публіцистичних матеріалів про життя героїв війни, полководців та людей, які маловідомі жмеринчанам, або несправедливо забуті. Виступає на сторінках місцевих видань на захист рідної мови, розповідає про життя і творчість українських письменників, звертається до сучасників з міркуваннями на морально-етичні теми...
     Деякі з них друкувалися у публіцистичному виданні "Неспокій душі", яке побачило світ 2009 року. А у 2016 році воно вийшло вже у доповненому варіанті до славного ювілею нашого земляка.
     Педагогічна і громадська діяльність педагога, краєзнавця, публіциста Миколи Івановича Біньківського відзначена високими званнями – Почесний громадянин міста, "Відмінник народної освіти", "Учитель-методист" і нагородами-медалями "За заслуги перед містом", "Ветеран праці", "За долголетний добросовестный труд".
     Він і сьогодні залишається у пошуку творчих ідей, у вирії подій, що відбуваються у нашому місті та небайдужим до людей, які проживають з ним поруч. Він частий гість в учбових закладах міста, бібліотеках. Залишаючись в душі Вчителем, Микола Іванович добре знає ціну знанням про своє історичне минуле і прагне передати те знання всім нам – своїм землякам.

Книги на Книгомані
Культурна Україна. Каталог сайтів ЛітПорталу Проба Пера