Переступ через кохання (Віоліна Ситник)

Книга: Літописи Семисвіття. Книга 1. Діти переступу
Автор:
Зображення користувача Наталя Савчук.
Наталя Савчук
0
Оцінки відсутні
 
07.04.2017 - 18:45

     «Ніч добігала свого куцого краю, блискаючи срібними литками з-під зарошених спідниць»… Що скаже лише одне це речення пересічному читачеві? Мабуть те, що читатиме він твір, дія якого відбувається у селі, бо ж, погодьтеся, до гучного міста таке порівняння виглядало б не надто доречним. Напевно, читач одразу зацікавиться, бо останнім часом у нас популярно писати на таку тематику, і з-під пера письменників все частіше виходять романи в жанрі сільського реалізму.
     І читач помилиться, адже те речення вирване з контексту нового роману-міфологеми (як зазначають видавці)  «Діти переступу» Наталі Савчук. Та водночас читач матиме рацію, бо ж дія дійсно відбуватиметься таки у селі, та не у сучасному, а в тому, де жили ще наші перші предки; і навіть не селі, а Краї, де головною є берегиня, і на скільки вистачить чуття в жінки, такою й буде територія, якою вона опікуватиметься, або ж собі  відкрає .
     Так ми поринаємо в історію берегині Гаїни, яка в прадавні часи вчинила недозволене: через свою любов до чоловіка Будимира вчинила переступ – народила замість однієї дитини – дівчинки, якій і мала б передатися вся сила й знання чулої – аж двох! Ба більше, вона народила двійню – хлопчика Волошка і дівчинку Вроду! Таким чином Гаїна не тільки вполовинила силу своїй доньці, а й нагородила тими вищими знаннями сина, а в майбутньому – чоловіка. І це в епоху матріархату! Коли жінка сама вибирала, якого чоловіка взяти до себе в хату. Мужчинам же відводилася другорядна роль, яку, крім ковальства, випасання худоби та продовження роду, навіть складно охарактеризувати.
     Якби обранець Гаїни Будимир був звичайним чоловіком, на тому, мабуть, і скінчився б роман. Та божич Семиярил називає його батьком, та й сам коваль зовсім не ликом шитий - інколи згадує таке, що аж ніяк не могло трапитися з ним у людському житті. То невже він дійсно Рарог-Огонь, від якого весь світ зайнявся? І чому забув те, ким є? На ці та інші запитання шукатимуть відповіді головні герої впродовж семи частин, а саме стільки має бути в «Літописах семисвіття», і «Діти переступу» - це тільки початок.
     Крім історії Гаїни, викликає зацікавлення й життя ще одного персонажу - лярви Чаруні. Лярва теж мала сили та знання, але турбувалася вона про продовження роду, збільшення урожаїв. Візьмімо хоча б за приклад випадок, коли жінка танцювала на ріллі в одному лише намисті. Відомо, що в наших предків практикувалося повне або часткове оголення. У сільськогосподарській магії нагота відігравала дуже важливу роль. Вірили, що при зіткненні з ґрунтом, пшеницею, росою оголене людське тіло вбирало у себе силу й, у свою чергу, передавало її природі. Це можливість передати землі людську здатність до відтворення.
     Чаруня також виховує доньку і мріє, що колись та стане найпершою лярвою, бо мати у свій час це упустила. Не раз і не двічі вона шкодує, що не залишилася байдужою до батька Вабки, а дозволила зірвати з неї пояс. Коли донька танцює, її порівнюють з Лихом-змієніжкою, найкращою танцівницею у світі. І знову виникає запитання: то хто ж батько Вабки?
     Крім берегинь, лярв, божичів, у романі багато інших істот: тут тобі і всілякі мавки, русавки, огневиці, охваї, водяники… Примітно, що авторка вводить у роман отих найперших, найдревніших міфологічних персонажів. Її Семисвіття дійсно виникло з яйця, як і сказано в давньоукраїнських міфах (згадаймо хоча б відому кожному «Курочку Рябу»). І навіть бог Перун, який у пізніших міфах стане головним, у «Дітях переступу» бореться зі всілякою нежиттю, що аж про метання блискавок забуває, та дарує Будимиру як дар без віддару бойовий топірець.
     Наостанок хотілося б сказати дещо про мову роману, а її пити – не перепити! Ніжна, мелодійна, милозвучна… Нею треба насолоджуватися кожним ковточком, смакувати, ніби дорогим вином. Вона чуттєва, і багата не якимись дешевими й банальними, з претензією на еротизм фразами.
     А чого лишень варта просторічна лексика! І вона не штучно вигадана, притягнута автором за вуха, а справжня, від якої інколи аж кольки в животі від реготу: ««Гаїні так хотілося до Чаруні у двір, як жабі до бусла в пельку», «Не втече твоя баба до чурів на гоцки, хоч їй там, правду сказати, Пекленець давно вже музик найняв», «Ваба вже не раз і не два чула ті материні заклинання і клала їх собі під зад, щоб було м’якше сидіти, бо їй те «перша» було треба, як вітрові сито».
     Чомусь в Україні до жанру фентезі ставляться з пересторогою. А дарма, адже, на мою думку, українське фентезі цілком природно виросло з тих же неповторних і чарівних народних казок, які ми так полюбляли в дитинстві. То чому ж у дорослому віці нам відмовляти якісним романам, написаним у такому жанрі? Особливо, якщо це «Діти переступу» Наталі Савчук.

Віоліна Ситник

http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2015/11/21/085139.html

Далі ...