Кримінальний вінегрет (Яна Пономаренко)

Книга: Феміністка
Автор:
Зображення користувача Лана.
Лана
6
Рейтинг: 6 (1 голос)
 
05.05.2012 - 14:18

     «Критика ніколи особливо не звертала на мене уваги»,  –  говорив він. І це попри те, що розпочав письменницьку діяльність ще у 80-х роках ХХ ст. Перші його твори мали екзистенційний характер, були сповнені сповідальними мотивами. Проте тогочасна література віщувала хронічну втому від серйозних епічних полотен, потребуючи освоєння нових, розважально-ігрових мистецьких форм. І з’явився Інший він. Леонід Кононович, сучасний український письменник. Він не любить публічності і пафосу. Йому нецікаві масштабні презентації та тури. Він має свою філософію життя. Рідко говорить про себе і літературу, але все ж говорить…
     З цього погляду цікавими є його слова: «Сучасна українська література перебуває сьогодні в дивному стані… Річ у тому, що на перше місце вийшла субкультура чи радше сублітература, де ні героїв цікавих, ні сюжетів оригінальних немає. Натомість є пара приколів і кілька еротичних сцен, сірих і банальних. Або взагалі балаканина ні про що. Читаєш і ловиш себе на думці, що все це вже було, тільки робили його набагато краще й зі смаком».
     Задумуюсь: чи не перемудрував Кононович? Чи не піймався у свій же капкан? Закрадаються сумніви…
     У 2002 році львівське видавництво «Кальварія» видало роман Л. Кононовича «Феміністка». Це один з творів, що входить до серії «Тартар», яка представляє увазі читацької аудиторії кримінальне чтиво. Поява цієї серії була зумовлена бажанням автора створити справжній український бойовик — «із динамікою подій, сильною особистістю, з чітким настановленням на перемогу». Ці риси у поєднанні з претензією на оригінальність «непостмодерністської» прози Кононовича і спробуємо знайти у його романі з такою голосною назвою.
     Отже, заголовок. Новий, цікавий, заохочує взяти книгу до рук. У ролі приманки виступає і той факт, що саме чоловік пише про фемінізм. І поки що жодного натяку на кримінальність.
     Перше, що насторожує читача – епіграф, який чи то віддзеркалює авторське ставлення до фемінізму як соціального явища, чи то подає у двох рядках стислий переказ твору… «Феміністка — це жінка, яка ненавидить чоловіків. Мов голодні вовчиці, збираються феміністки у зграї, щоб творити свої чорні справи…». Якщо вважати, що це вираження особистої позиції Кононовича, то незрозуміло для чого ці «висновкові» слова розміщені на початку твору. Якщо це «родзинка», на яку має клюнути читач, то, проковтнувши її, нам явно доведеться «голодувати», бо про щось їстівне далі важко говорити. І все якось аж занадто «чорно». Ненависть, голодні вовчиці, чорні справи. Негатив плюс відсутність глибинного змісту, що зазвичай пов’язує епіграф з текстом твору. Щось це мені нагадує…здається, хтось пригадував балаканину про ніщо…
      Сюжетна зав’язка теж не інтригує. Хтось робить спроби пробратися в офіс другосортної організації. Цього «когось» хочуть спіймати і звертаються до приватного детективного агентства. З’являється «сильна особистість» (за Кононовичем), яка береться за цю справу і має «чітке настановлення на перемогу». Варто сказати тут про особистий досвід автора, який у певний період свого «неписьменницького» життя працював у охоронній фірмі, тобто побував у шкурі «сильної особистості». Однак замість так званої «сильної особистості» у Кононовича вийшов типовий «крутий американський поліцейський».
     Оскар (ім’я головного героя) досвідчений детектив, але при цьому йому не вдається з першої ж спроби впіймати злодія і розкрити злочин, а точніше – відкрити страшну правду про організацію «Україночка» та її куратора пані Лесю. Результатом  першого промаху Оскара є розвиток подальших подій, ситуація починає розкручуватися (чи то закручуватися). З’являється ще один «агент», якого вербують у процесі розслідування (крутий хлопець не може без крутої дівчини). Традиційно, що цим агентом є жінка, яка теж має пряме відношення до справи і виступає в ролі жертви.
 Знову таки типова ситуація, коли жінка - жертва ситуації стає знаряддям у розкритті злочину та влаштуванні особистого життя героя-холостяка, чиє кам’яне серце залишалося закритим доти, аж доки не з’явилася вона – Мацюцька, яка попри колоритне кодове ім’я та юність виявляється набагато кмітливішою за Оскара і зрештою рятує «супергероя». У процесі розкриття усіх таємниць у справі між Оскаром та Мацюцькою виникає, точніше з’являється... Любов. Банально… Знайомий голлівудський сюжет… Крім того, є й інші ознаки стандартного американського продукту: негри, наркотики, повії, розмови крутих хлопців на круті теми, ніндзя і т. ін.
     Має Кононович і певні претензії на містику. Проте роль «містичного» талісмана, якщо його можна так назвати, не до кінця зрозуміла. Саме цей елемент мав стати ключем до розгадки таємниці. Однак... Занадто поверхнево змальовано, занадто багато уваги до перипетій, які не в’яжуться в логічне ціле. Так, як і не стосуються теми, що була задекларована у заголовку.
     Отже, повертаючись до теми фемінізму… Абсурд абсурдом і абсурдом поганяє (до речі, це слова самого автора). Ядром феміністичного зла Кононович обирає зґвалтовану кількома сотнями африканців жінку, яка попри «матеріальне відшкодування» не змогла заспокоїти свою ненависть до чоловіків, а навпаки – прагне виховувати цю ненависть і відразу до сильної статі в інших дам. Реалізує вона свій план завдяки «відпрацьованим» і вчасно викраденим грошам свого нещасливого африканського кохання. Виявляється, за цими грошиками і полює наш таємний злодій, що так наполегливо робить спроби пробратись в офіс пані Лесі – найчорнішої з усіх чорних вовчиць «Україночки»… І всі ці заплутані ходи має розгадати Оскар. Складно і наплутано…
     Можливо, у Кононовича і вийшов би більш-менш цікавий кримінальний роман, якби не зрозуміло кому потрібна тема фемінізму, яка не зрозуміло як була висвітлена. Штучне компонування сюжетних вузлів, героїв, деталей, намагання створити кримінальний бойовик, що більше схожий на літературний вінегрет, є причиною низької художньої вартості роману.
Загалом про цей твір Кононовича можна сказати його ж словами: «пара приколів і кілька еротичних сцен, сірих і банальних», «все це вже було, тільки робили його набагато краще й зі смаком». Масова література…

Яна Пономаренко

Далі ...