Роман Іваничук

      Роман Іваничук (27 травня 1929, с.Трач Коломийського району Івано-Франківської області - ...) - український письменник, поет, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т.Шевченка, Народного Руху України, заслужений діяч культури України, член Спілки письменників України (з 1960), депутат Веховної Ради України І-го скликання (1990-94); лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985), Літературної премії ім. А.Головка (1979), премії ім. І.Мазепи (1999). Герой України (2009).
     Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 р. у с. Трач, тепер Косівського району Івано-Франківської області. У 1954р. у студентському альманасі Львівського університету, де він навчався, опублікував першу новелу «Скиба землі», яку схвально зустріла критика.
     У 1957 р. Іваничук закінчив філологічний факультет Львівського державного університету, працював викладачем мови й літератури. Протягом 1963—1990 pp. письменник працював у редакції журналу «Жовтень». З 1990 р. завідував відділом прози журналу «Дзвін». Цього ж року був обраний народним депутатом УРСР.
      Р. Іваничук є автором збірок новел «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенів», «Під склепінням храму» (обидві—1961), «Тополина заметіль» (1965), «Дім на горі» (1969), «Сиві ночі» (1975), трилогії «Край битого шляху» (1964), повістей «Місто» (1977) і «Сьоме небо» (1985). Наприкінці 60-х pp. письменник звернувся до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання: роман «Мальви» (1968), «Черлене вино» (1977), «Манускрипт з вулиці Руської» (1979), «Вода з каменю» (1982), «Четвертий вимір» (1984), «Шрами на скалі» (1987).
     За роман «Манускрипт з вулиці Руської» Р. Іваничук у 1979 р. отримав премію ім. А. В. Головка; у 1985р. за романи «Вода з каменю» та «Четвертий вимір» — Державну премію УРСР ім. Т. Т. Шевченка. У 90-х pp. письменник збагатив українську літературу новими творами: «Бо війна — війною...» (1991), «Орда» (1992), «Ренегат» та «Євангеліє від Томи», написав автобіографічний твір «Благослови, душе моя, Господа...» (1993), в якому розповів про своє життя.
    Як літератор Роман Іваничук виховувався на традиціях новелістики В. Стефаника, яким захоплювався батько письменника, сільський учитель і перший його літературний наставник. Впливало також те, що народився Р. Іваничук недалеко від Стефаникового села, теж на Покутті, що на Коломийщині, і вчився у Коломийській гімназії (цей період, як і саму гімназію, він згодом із любов'ю описав в автобіографічному творі «Благослови, душе моя, Господа...».
    У 1968р. Роман Іваничук опублікував свій перший історичний роман «Мальви», який приніс письменникові величезний успіх у читачів і шалену партійну, ідеологічну критику, бо в ньому була вперше поставлена проблема збереження національної самосвідомості, яка пізніше, з подачі Ч. Айтматова в його романі «І понад вік триває день» («Буранний полустанок»), одержала назву манкуртства. Правда, в інтерпретації Іваничука ця проблема скоріше мала назву яничарства, недаремно й первісна назва роману була «Яничари».
      У цілому, історичній прозі письменника притаманні гостросюжетність, оригінальність стильових прийомів, поєднання елементів художньої фантастики, коріння якої слід шукати в національному фольклорі, з правдивістю та історичною достовірністю. Окремі романи й повісті Романа Іваничука перекладено російською, білоруською, литовською, грузинською, вірменською, таджикською, болгарською, польською, чеською, словацькою, угорською, румунською, німецькою, французькою, англійською мовами, що, безперечно, свідчить про надзвичайну цікавість і важливість його творів.

Джерела: http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=133

 

Книги на Книгомані