Віктор Франкл

     Віктор Еміль Франкль (нім. Viktor Emil Frankl; 26 березня 1905, Відень, Австро-Угорщина — 2 вересня 1997, Відень, Австрія) — австрійський психіатр, психотерапевт і філософ єврейського походження, творець так званої Третьої Віденської Школи психотерапії.
     В основній праці «Людина у пошуках сенсу», що була вперше опублікована у 1946, викладений його екстремальний досвід виживання в концентраційному таборі. Цей досвід став філософсько-емпіричною основою для створення нового методу екзистенціальної психотерапії — логотерапії.
     Згідно з логотерапією, рушійною силою людської поведінки є прагнення знайти та реалізувати наявний у зовнішньому світі сенс життя. Одною з ключових саме людських властивостей є воля до сенсу. Пригноблення цієї потреби, яку Франкль називав екзистенціальною фрустрацією, є частою причиною психічних та невротичних розладів особистості — ноогенних розладів. Логотерапія покликана допомагати людині зробити життя — своє минуле, сьогодення, майбутнє — більш осмисленим, тим самим позбавити його від неврозу, який часто породжується відчуттям нісенітниці.
     Народився 26 березня 1905 у Відні у родині єврейського походження.
     З 1923 вчився у Віденському університеті (спеціалізація — неврологія та психіатрія, напрямок — депресія і суїцид).
     Під час навчання, спілкувався з Зигмундом Фрейдом і співпрацьовував з Альфредом Адлером. Пізніше відійшов від психоаналізу.
     У 1933–1937 очолював так званий «павільон самогубців» (нім. Selbstmorderpavillon) у головній Віденській лікарні. Після анексії Австрії нацистською Німеччиною у 1938 втратив право лікувати «арійських» хворих і мав перейти до Шпиталю Ротшильда (нім. Rothschild-Spital), єдиної віденської лікарні, де все ще лікували паціентів єврейського походження. Там він працював за фахом і навіть проводив операції на мозку. Його медичні рекомендації дозволили врятувати кількох людей від нацистської програми евтаназії хворих.
     У грудні 1941 одружився із Тіллі Гроссер.
     25 вересня 1942 з дружиною та батьками депортований до концтабору Терезіенштадт. Якийсь час йому дозволялося працювати за фахом. Але 19 жовтня 1944 відправлений до Аушвіцу. Його батьків було знищено у Аушвіці, дружина померла у таборі Берґен-Бельзен. Він дізнається про це лише після визволення.
     Йому пощастило уникнути газових камер, але на тих, хто вижив, чекали нелюдські умови життя: голод, приниження, важка фізична робота за умов відсутності нормального одягу та харчування тощо. Крім того, людей тримали у постійному страху і стресі. За таких умов, чимало людей здавалося і вмирало. Ті, хто вижив, проходили три стадії психологічної «адаптації». Перейшовши через усе це, спостерігаючи за собою і товаришами, Франкль виробив власну теорію сенсу життя, логотерапію.
     Пізніше він опише цей досвід у книзі «Людина у пошуках сенсу» (нім. Ein Psycholog erlebt das Konzentrationslager, у англійському перекладі — англ. Man's Search for Meaning: An Introduction to Logotherapy).
     З Аушвіца його перевели до концтабору Дахау, де йому вдалося вижити і дочекатися 27 квітня 1945, коли табір було звільнено американцями.
     По війні протягом 25 років він очолював неврологічну поліклініку у Відні.
     У 1947 одружився вдруге на Елеонорі Катаріні Швіндт, яка була практикуючою католичкою. Пара поважала релігійні погляди одне одного, вони разом ходили як до церкви, так і до синагоги, святкували Різдво і Хануку. Їхня дочка Габріеле стала дитячим психологом.
     У 1948 захистив докторську дисертацію з філософії на тему: «Підсвідомий Бог».
     У 1955 став професором Віденського університету.
     У 1970, у Сан-Дієго (Каліфорнія) відкрився перший у світі інститут логотерапії. Сьогодні логотерапевтичні товариства є у багатьох країнах світу.
     Його книги перекладено на 32 мови світу.